Купа сміття, бита цегла та бур’ян. Апокаліптичний краєвид серед херсонських полів – не просте звалище. Офіційно тут – місце зберігання отрутохімікатів.

Склад звели близько 15 років тому. Хімікати помістили на тимчасове зберігання, потім планували утилізувати.

Ще років 10 тому на місці руїн було крите приміщення. З часом конструкцію розібрали невідомі, а бетонні блоки почали пропускати вологу. Тепер тонни отрутохімікатів повільно стікають просто на землю.

А це вже селище Сонячне – від звалища звідси кілька кілометрів. Місцевий фельдшер розповідає: у селі постійно чутно запах хімікатів.

За словами фельдшера, у селі підвищений рівень алергічних захворювань.

Місцеві кажуть: представники влади багато років обіцяли селянам ліквідувати занедбаний склад. На цьому все.

Востаннє про проблему згадали на сесії Херсонської обласної ради у березні. Депутати прийняли рішення звернутися до Верховної ради з проханням виділити гроші на утилізацію відходів. Три місяці потому ми запитали у голови обласної ради, чи є зрушення у вирішенні питання.

У департаменті екології кажуть: на утилізацію звалища необхідно близько 90 мільйонів гривень – їх у обласному екологічному фонді немає. Держава теж поки не дає. Проте у департаменті запевняють: гроші шукають.
Володимир Шелудько цією проблемою займається близько 15 років. Чоловік каже: при зведенні складу були допущені серйозні порушення

Еколог пропонує перезатарити пестициди у нові хімічні ємності.

Втім, поки що далі розмов справа не йде. А тим часом мешканці Сонячного і надалі страждають від токсичного сусідства. 

Джерело
 

Це означає, що паводкові води після танення снігів у верхів'ях головної української ріки підуть, перш за все, на їх заповнення, а не на "промивання" русла в пониззі. Насліджки для нашого регіону - зрив нересту риби, пише видання Херсонці.  

Більше інформації за посиланням. 

Майже рік пройшов від часу глобальної «націоналізації» берегів Нижнього Дніпра вкупі з заплавами, пасовищами, мисливськими угіддями, скелями, рибальськими місточками… І що це дало?

Насправді маємо не національний парк, а справжнє багаторічне вседержавне лихо: навіть Херсон засипає попелом! Такого варварства, як на Нижньому Дніпрі, не зазнає жоден національний парк у світі! Навіщо ж тоді було город городити?..

«Національний парк? — дивуються херсонці. — А де він? Там, де горить очерет? Де забудовуються охоронні зони палацами? Чи де?..».

А чи потрібна взагалі Херсонщині така заповідна територія?

Ось думки деяких наших земляків.

«Парк потрібен, але не в межах міста, — вважає херсонський дачник, мисливець і рибалка Юрій Денисенко. — Та й то… На багатьох дніпровських островах знаходяться цілі дачні містечка. Як бути з ними? Під бульдозер? Та «боротьбу з дачним куркульством» Херсон уже проходив і за радянської влади. Або таке: невже ініціатори створення парку не знали, що на «заповідних» берегах Дніпра знаходяться суднобудівний, судноремонтний, цегельний і асфальтний заводи, річковий і морський порти? Як їх «вписувати» у той парк?..».

Свою позицію істинно по-державному ви­словлює і житель Херсона Віктор Панченко.

«Хто ж проти створення заповідника на Нижньому Дніпрі? — запитує Віктор Миколайович. — Природа тут не одне десятиліття волає «sos». У дніпровську воду скидають не лише, скажімо, пластикові пляшки і кульки, а й промислові стоки, а з полів — захімічені «родючі шари» землі…

Тож починати оздоровлення довкілля слід не з присвоєння величезній території статусу національної, не з «освоєння» виділених державою коштів, а з будівництва сміттєпереробного заводу, мова про який ведеться принаймні остан­ні 20 років. А як бути з тими 10—15 тисячами херсонців, які 40—50 років тому зводили на берегах Дніпра, його проток та озер дачні будиночки? Не хороми, ні! Як бути з тими маленькими городами, які в часи економічного «покращення» годують людей, особливо бідняків-пенсіонерів? Як бути з жителями десятків придніпровських сіл, які століттями, з діда-прадіда, займалися древнім промислом — рибалили?.. Та рибалити їм не заборонялося навіть в часи тоталітарного режиму!».

Віктор Панченко небезпідставно висловлює свій варіант відповіді на запитання «кому це потрібно?».

«Національний заповідник стане вотчиною «сильних світу сього». Тут на них чекатиме нелякана простими смертними дичина, багаті рибою угіддя, комфортні апартаменти. А там, дивись, товстосуми захочуть будувати у «заповідній» зоні свої хороми, такі, як навколо Києва…».

«Це добре, що не перевелися у нас ентузіасти заповідної справи, — продовжує розповідь Віктор Панченко. — Я б радив їм (думаю, ще не пізно) почати хоча б із пілотного проекту парку площею 3—5 тисяч гектарів. Піде на користь, скажімо, років через 5—7, тоді й пересічні громадяни скажуть чиновникам: давайте розширювати заповідну територію парку. Та й охороняти меншу територію легше», — закінчує небайдужий до проблеми збереження унікальної природи Нижнього Дніпра автор листа.

Зачепило, як мовиться, за живе і в. о. голови Новокаховської міської організації Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР), яка об’єднує близько 600 членів, Івана Рожанського.

«На підставі прийнятих у 2011 році рішень обласної ради «Про надання мисливських угідь у користування» міська організація УТМР відповідно до статутних положень УТМР, вимог Закону України «Про мисливство та мисливське господарство» замовила й виготовила проект мисливського впорядкування, мета якого одна — не лише збереження і раціональне використання, а й відтворення державного мисливського фонду».

— Досвід тамтешньої організації УТМР повчальний для всієї України, — говорить головний мисливствознавець обласної і голова Херсонської міської організації УТМР Віктор Мельниченко. — Новокаховчани за ініціативи голови обласної організації товариства Леоніда Величка створили чи не єдиний у державі розплідник дичини. Тут щорічно вирощується і випускається у природу більше двох тисяч голів качок і фазанів. Першу цьогорічну партію молодняку дичини випустили з вольєрів на дніпровські простори буквально днями…

«Від Каховської ГЕС до Дніпровського лиману розташовані населені пункти, бази відпочинку, садово-дачні кооперативи, де працюють, відпочивають і навіть постійно живуть тисячі городян, — занепокоєний Іван Рожанський. — На берегах Дніпра селяни випасають худобу, заготовляють сіно, очерет… На берегових смугах побудовані елеватори, насосні станції тощо. До речі, жителі Корсунки і Дніпрян мають державні акти на довічне користування сінокосами і випасами. Як тут бути? Хочу відзначити і таке: вказана територія — це останній шматок водно-болотних угідь, якими користуються населення, мисливці та рибалки Нової Каховки і Таврій­ська, маючи на те конституційне право.

Враховуючи економічну, біологічну і соціальну ситуацію на території, спішно «відрізаній» під національний парк, для нього доцільно відвести плавневі зони по Дніпру нижче Херсона, і лише ті, які не прилягають до материкової берегової лінії.

Ми за те, щоб національний парк був, але створювати його потрібно після широкого обговорення на рівні сільських, селищних і міських рад. Такого обговорення не було, і ось тепер маємо те, що маємо».

…Знову горять плавні, окутуючи димом не лише Херсон, Олешки чи Голу Пристань, а й сам президентський указ, що благословив створення природного національного парку «Нижньо­дніпровський». Парку, якого, власне, і досі немає. Та й чи потрібен він такий, як зараз?

Як на мене, то нинішній глава держави надто поспішив, підписуючи відповідний указ. Ясно ж, як Божий день: не на часі ця масштабна затія! Та й чи потрібна вона — така масштабна?..

Василь ПІДДУБНЯК.
Газета "Новий день"

Остання помітна повінь на Херсонщині сталася два роки тому. Отож заплави і озера пониззя ріки не заповнюються настільки, щоб це було сприятливо для нересту. А відтак, на поповнення рибних запасів годі сподіватися. 

Газета "Вгору"

Озеленення нашого міста - діло архіважливе. Дерева - це не тільки краса та затишок, а й кисень, яким ви дихаєте. За словами Віктора Трамбовецького, за результатами проведеного весняного огляду земельних насаджень, 4 500 дереву нашому місті потребують кронування, а 94 дерева необхідно видалити взагалі. «Фізично все оглянути ми не спромоглися, але магістральні вулиці, парки, сквери та вулиці, де багато зелених насаджень, перевірили», - сказав Віктор Дмитрович. За його словами, кількість сухих дерев збільшилася із 4 106 у 2014 році до 4 517 у нинішньому. В цілому, за останні два роки виявлено близько 400 хворих або сухих дерев і десь у 5,5 тисяч із них сохне гілля.

Чому так? «По-перше, це вік. Ті насадження, які робилися ще в радянський час, уже вичерпали свої вікові можливості, - говорить Віктор Трамбовецький.
- Основна причина збільшення сухих, хворих, фаутних (з ушкодженнями та дефектами стовбурів) дерев - це недостатній догляд за зеленими насадженнями, до багатьох з них не підведені системи поливу. По-друге, за даними метеорологічних досліджень, за останні 20 років кількість атмосферних опадів зменшилася із 400 до 300 мм за рік. Саме це, а також збільшення днів із суховіями спричинили підвищення середньомісячної температури».

Негативний ефект у питаннях росту та розвитку дерев несуть і їх загущені посадки. Рослини «подавляють» одна одну, часто хворіють, постійно конкурують за сонячне світло, вологу та простір. Ще одна проблема, яка залежить не від природи, а від людини, вважає Віктор Трамбовецький, це відсутність комунального підприємства, яке б слідкувало за станом дерев. У радянські часи цим займалося КП «Зеленгосп». «У нас багато парків і скверів, де люди висаджують дерева. Раніш таке підприємство виконувало полив дерев, підживлювало їх. А зараз багато висаджених дерев сохнуть - їх просто нікому доглядати», - пояснив Віктор Дмитрович.

На озеленення міста впливає і людський фактор. На жаль, часто можна зустріти варварів, які вирубують дерева. Тому необхідно повідомляти про такі порушення до міліції або екологічної інспекції. На сьогодні на видалення дерев у бюджеті закладено 800 тис грн, а на очищення дерев від гілля 200 тис грн. Але за словами заступника начальника Департаменту житлово-комунального господарства, на «лікування» дерев необхідні додаткові кошти - ще 1,5 млн грн.

Альона Мовчан («Херсонський вісник».- №24 (1294).- 18.06.2015)

А теперь в Днепро-Бугском лимане объявился еще один пришелец – камбала-глосса. Периодически она и под ногами купальщиков носится, и в рыбачьи сети забивается. И у рыбаков причин радоваться этому нет: «глоссики» размером чуть больше спичечного коробка.

Такой улов не продашь, а выпутывать его из снастей еще та морока. Впрочем, в заселении реки сугубо морскими обитателями специалисты ничего сверхъестественного не усматривают – это еще одна примета нарушения экологического баланса.

«Уменьшение сбросов с дамбы Каховской ГЭС приводит к тому, что лиман «продавливают» большие массы морской воды, приносящие с собой характерную для них флору и фауну, - комментирует заместитель начальника управления «Херсонрыбоохраны» Григорий Базенко.

- Самая большая проблема – это дельфины. В пресной воде они слепнут, и теряют ориентацию, после чего гибнут. Их надо выручать, возвращая в море, но ни одна служба экстренного реагирования не хочет тратить на это свои ресурсы. У них приоритетом является спасение человеческих, а не дельфиньих жизней».

Так что перспективы на лето для жителей Херсона и прочих населенных пунктов выше по Днепру ясны. Чем меньше сбросы с плотины Каховской ГЭС, тем больше шансов увидеть дельфинов у дачного причала, и поймать в раколовку краба вместо рака. Но вряд ли это обрадует тех, кто освоил хотя бы азы экологической грамоты.

Сергей Яновский (Онлайн-издание "Херсонцы")

(Херсонський вісник. – №48 (1214). – 28.11.2014)

Євген Дащенко (Вгору. – №29 (564). – 18.07.2013)

(Акценти. – №22 (325). – 03.07.2013)

Тетяна Бойко (Акценти. – № 7 (310). – 20.03.2013)