Врятувати диво

На Херсонщині беззахисною залишається оаза рідкісних рослин цілинного степу.
Хтось їде споглядати екзотичні дива за тридев'ять земель, а для мешканців Херсонщини справжнім дивом є наш рідний степ. Адже якщо вам пощастить опинитися у потрібний час і в потрібному місці, матимете змогу побачити, як цей степ просто-таки вибухає яскравими кольорами. Лише протягом одного весняного тижня тут розквітають рідкісні дикі квіти — іриси, скіфські тюльпани та тюльпани Шренка, від яких згодом пішли всі багаточисельні різновиди садових тюльпанів. Але біда в тому, що ділянок цілинного степу, де збереглися червонокнижні рослини, у краї дедалі меншає – через свою жадібність чи екологічну безграмотність їх просто знищують недалекоглядні співвітчизники.
Вивчаючи біоценози Таврії, науковці національного біосферного заповідника «Асканія-Нова» нещодавно відкрили на березі Сиваша унікальну місцину, на якій щільність тих же червонокнижних тюльпанів Шренка сягає 20 на гектар. Такої їх кількості немає навіть на заповідних землях – раніше вона спостерігалася тільки на ізольованому безлюдному острові Куюк-Тук у Азовському морі! Однак тюльпанова «колонія» Присивашшя вціліла тільки на площі у 500 гектарів, і зараз її знищують просто на очах любителів природи.
Землі на березі Сиваша у Чаплинському районі розпайовані селянами і використовуються як пасовища. Аби їх не випалювали, власники паїв останнім часом розорюють цілину, прокладаючи по ній довжелезні протипожежні смуги – широкі борозни завдовжки у десятки гектарів. І в цих борознах миттєво гинуть квіти, які прикрашали неозорі південні-степи тисячоліттями.
– Пожежа степові не страшна – після неї він швидко відновлюється. Та якщо лемех плуга поріже цибулини тюльпанів чи ірисів, вони загинуть, і наступної весни ніяких квітів тут уже ніхто не побачить. До того ж, серед селян тепер стало «модно» вилучати з цілинного степу вцілілі тюльпани та іриси, партіями пересаджуючи їх на свої присадибні ділянки. Таке вилучення чи знищення червонокнижних квітів іншими способами заборонене законом, і за нього передбачені санкції. Але на них майже не зважають, бо фактично тюльпанова оаза на березі Сиваша ніким не охороняється, – додає старший науковий співробітник національного біосферного заповідника «Асканія-Нова» Віталій Думенко.
Заради того, аби врятувати колонію рідкісних квітів Присивашшя, адміністрація «Асканії-Нової» вже звернулася до обласного управління екології з пропозицією надати цим землям охоронний статус як заказнику місцевого значення. Екологи, власне, не проти, але від них залежить далеко не все. Тож доля диких тюльпанів та ірисів «зависла на волосинці».
– Управління екології підтримує пропозиції біосферного заповідника про організацію місцевих заказників для збереження природного розмаїття. Але розчерком пера вони не створюються: процедура передбачає розробку наукового обґрунтування, винесення відповідного рішення обласної ради. Та до цього необхідно ще й отримати погодження від органу місцевого самоврядування, у чиєму віданні перебувають цінні території – сільської чи районної ради. Але вони дають свою згоду неохоче: у 2010 році, приміром, депутати Новотроїцької райради відмовили у створенні подібного заказника, пославшись на «неврегульовану законодавчу базу, – розповідає спеціаліст обласного управління екології Іванна Ковальчук.
До речі, закиди на адресу недосконалості вітчизняного природоохоронного законодавства багато в чому справедливі. Адже створення заказників для тих селян, котрі мешкають поруч із ним, – тільки збитки й клопіт. Механізм вилучення земель не передбачає ніяких бюджетних чи інших компенсацій аграріям, котрі вели на них господарську діяльність і виживали за їх рахунок. До того ж, обов'язки з охорони територій також покладають на місцеву владу, не додаючи їй для цього ні коштів, ні пального чи транспорту – як хочеш, так і викручуйся. Теоретично вважається, що незручності та збитки від взяття земель під охорону компенсуватимуться за рахунок напливу туристів і їх обслуговування. Але через відсутність доріг та іншої інфраструктури (до «тюльпанових земель» на Сиваші, приміром, дістатися можна тільки на джипі з провідником — нормальних автотрас тут немає), ніякі туристи сюди не їдуть, і грошей у глибинку не везуть. От і залишаються беззахисні квіти жертвами людської непередбачливості.

Володимир Дорофєєв (Новий день. – №18 (5012). – 26.04.2012)