Поетеса Аліса Тютюнникова почала писати вірші ще у шість років. Першого вірша Аліса присвятила бабусі, другого – матері. Але зараз її поезії торкаються більш широкої тематики. Це і пейзажні замальовки, й інтимна та філософська лірика. Аліса брала участь у літературних конкурсах, зокрема у І Міському літературному конкурсі ім. М. Братана, де посіла ІІ місце у номінації «Поезія» та ІІ місце у номінації «Проза». Також стала учасницею конкурсу «Легенди Херсонщини», нагороджена грамотою за участь у проекті.

Аліса любить писати про природу, адже, за її словами, «природа, як і кохання - найкращі натхненники».

Тож Вашій увазі роботи молодої поетеси Аліси Тютюнникової

***
Розквітла, засяяла, начебто панна
Чарівна червона квітка тюльпана.
Росте в садку гордовито і сяє,
Красою своєю усіх осліпляє.
А поряд нарциси скромно схилились:
Голівки опущені, мов зашарілись...
А ось ростуть фіалки маленькі:
Зелені стебельця, пелюстки синенькі.
І чути бузку аромат у повітрі,
А листя тріпоче легенько на вітрі...
Я так люблю вас, веснянії квіти,
І хай би завжди вам цвісти-пломеніти!

Охороняймо тварин!

Всі тварини на землі,
І великі, і малі
Хочуть жити без біди.
Пам’ятай про це завжди!
Ні одну не бий тварину,
Не знущайся без упину!
Краще закликай людей,
І дорослих, і дітей
Щоб тварин охороняли
Й нищить їх забороняли!

Жити хочуть всі тварини.
Пам’ятай про це, людино!

Сміливець

Хто ганяє по подвір’ю
Білий, ще й плямистий?
Ніс у курячому пір’ї,
Залізне «намисто».

Це ж маленьке цуценятко
З півнем грає-грається.
Клюне в ніс курчатко –
В буду заховається!

***
Тихі літні вечори…
Сяють зорі ізгори,
Степ зітха, дрімає, спить…
Сон до всіх пливе-летить.
Навіть місяць вже рогатий
Ледве світить: хоче спати.
Спить мурашка й павучок,
І невтомний світлячок.
Тільки кіт рудий не спить,
Тихо-тихо муркотить.
І цвіркун десь у кутку
Пісню теж співа дзвінку.
Але швидко ніч минає,
Скоро сонечко засяє.
І прийде на землю день,
Мирних заспіва пісень.

Горобці

На горісі в нас сьогодні
Горобці сидять голодні.
Бо ж надворі вже зима,
Поживитись чим нема.
Я зроблю їм годівницю,
Нагодую різну птицю:
І горобчиків малих, і синичок золотих.
Хай літають, хай радіють
Про весну зі мною мріють!


Сороки

Дві сусідки-білобоки.
Хто вони?
Та це ж сороки!
Скре-ке-ке-ке-ке-ке-ке!
Чи ж ви чули про таке?
День і ніч вони скрекочуть,
Щось усім сказати хочуть.

Жайворонок

Небо начебто дзвенить,
Пташка в вишині летить.
Вона весну закликає,
Хай вже швидше завітає!

Голуби

Мене люди дивували,
Які голубом назвали
Пташку оту невеличку,
Не блакитну зовсім птичку.
Ну скажіть чому, будь-ласка?
То лиш може бути казка,
Що літають голубі
В синім небі голуби!
Я ніяк не розуміла,
Все дізнатися хотіла,
Кожен день на дуб дивилась:
Там голубка поселилась.
І були в неї малята –
Гарні діти-пташенята.
Їм і їжу добувала,
Пестила і милувала.
І тоді я всім сказала:
Голубів же так назвали,
Бо дітей своїх голублять
І їх дуже-дуже люблять!

Інші поезії Аліси Тютюнникової Ви можете знайти в альманасі літературної кав’ярні «LITTERRA» та за посиланням.